У галасі буденного буття…
Я намагаюсь чути свою душу…
З надією дивлюсь у майбуття…
Роблю це щиро, іноді бо мушу…
Свідомо розумію плин життя..
Всю швидкість часу, роздуми, аналіз…
І кожна мить іде у забуття…
І страх і біль і ця безглузда жалість…
Минулі дні, події, ці моменти…
Вони проходять, час нестримно йде..
А саме головне, щоб заживо не вмерти…
Зловити мить, вона не поверне…
Сама собі наводжу аргументи…
Себе впевняю жити на всі сто…
Карбую в пам’яті, щасливі всі моменти…
Горджуся тим, що все ось це було…
І хай проходять дні, летять години…
Цвітуть каштани, льє із неба дощ..
Важлива справжня справжність у людини…
Безмежна сила вірити у щось…
Марія Слота
